Де найнижча народжуваність у світі та яка ситуація в Україні

В останні роки світ ніби погоджується з однією гіркою істиною: народжуваність падає — і це падіння особливо помітне. Де найменше народжують дітей? Чому це стало проблемою? І головне — на якому місці за народжуваністю сьогодні знаходиться Україна? Розбираємося разом, з цифрами, прикладами і чесними питаннями, які давно пора поставити.

Чому народжуваність стала такою низькою: глобальний контекст

Народжуваність вимірюється коефіцієнтом фертильності (TFR — total fertility rate), тобто середньою кількістю дітей, яких жінка може народити протягом життя за діючих вікових показників. Щоб «забезпечити заміну поколінь», у розвинених країнах потрібен показник приблизно 2,1 дитини на жінку.
Але ось що відбувається: у багатьох країнах показник стає все нижчим і нижчим. Наприклад, в Азії одна з найнижчих фертильностей — Південна Корея зафіксувала близько 0,78-0,72 дитини на жінку і названа країною з найнижчою народжуваністю в світі.
В Європі теж не все гаразд: за даними Eurostat, в ЄС у 2023 році середня фертильність склала 1,38 дитини/жінку.

Причини банальні і водночас складні: пізні шлюби, кар’єрні амбіції, дорожнеча житла та догляду за дітьми, зміни в ролях сім’ї та жінки-чоловіка, міграція, військові та економічні потрясіння… Все це — як мішок з вантажем: тягне вниз.
І ще важливий момент: коли показник падає нижче ~1,3, демографи говорять про феномен «lowest-low fertility» («наднизька народжуваність»).

Де найменше народжують: антирейтинг народжуваності

Якщо поставити питання просто — яка країна має найнижчу народжуваність? — то лідирують:

• Південна Корея (TFR ≈ 0,72 дитини/жінку) — найнижча в світі.
• Слідом йдуть країни на зразок Тайваню (≈ 1,11) і Мальти (≈ 1,06 в рейтингу ЄС 2023) — як показує Eurostat.
• Європа: серед країн з вкрай низькою народжуваністю — Іспанія, Італія та ін., всі нижче 1,3.

Тобто: якщо дивитися на світовий масштаб — Україна зовсім не самотня. Але, на жаль, — і не попереду.

Яка ситуація в Україні: “на якому місці Україна за народжуваністю”

Для України цифри виглядають тривожно. Ось ключові показники:

• За даними World Bank, показник фертильності («кількість дітей на жінку») для України за 2023 рік ≈ 1,0 дитини.
• Згідно з іншими джерелами, за підсумками 2022 року показник впав до 0,9 дитини на жінку.
• У «старі добрі» часи (початок 2000-х) Україна була однією з країн з найнижчою народжуваністю у світі: у 2001 році ~1,1 дитини на жінку.

Інакше кажучи: Україна опинилася в «клубі» наднизької народжуваності. При цьому місця в рейтингу країн не видаються точно, але Україна безумовно — серед найбільш постраждалих.

Тут важливо: цифра «менше однієї дитини на жінку» означає, що за відсутності міграції чисельність населення з часом буде падати. Додайте сюди війну, еміграцію, мобілізацію, і картина стає ще похмурішою.

Чому саме Україна: причини, механізми, вплив війни

Що сталося в Україні — поєднання структурних факторів + шокових подій. Ось основні з них:

• Військові дії та мобілізація. Чоловіки йдуть на фронт, сім’ї розділені, багато жінок змушені відкладати народження дітей або емігрувати.
• Еміграція і демографічна втрата. Молоді репродуктивні жінки і чоловіки залишають країну або відкладають створення сім’ї.
• Економічна нестабільність, житло, очікування. Люди частіше вибирають: «відкласти дитину», «бути обережнішими». Класика.
• Соціальні норми та сімейні практики. В Україні — традиційно ранній вік матері-народження, але економічна нестабільність змушує змінювати правила гри.
• Здоров’я, репродуктивні послуги, стрес. Війна, бомбардування, зруйновані лікарні — все це не покращує ситуацію.

Практичні приклади

• У деяких регіонах України сім’ї відкладають народження другої дитини до припинення бойових дій.
• Медичні клініки відзначають скорочення звернень молодих сімей за програмами ЕКЗ та планування сім’ї (через переїзди та нестабільність).
• Державна політика намагається реагувати: прийнято стратегічний план демографії на 15 років.

Що це означає на практиці

Низька народжуваність + висока смертність + еміграція = утворення «демографічної ями». Це означає: менше молодих, менше працездатних, старіння населення, зростання навантаження на пенсійну систему. Для економіки та суспільства це потужний сигнал тривоги.

Що може допомогти: практичні поради та заходи

Як реагувати державі, суспільству, сім’ям? Нижче – конкретні ідеї та рекомендації, не “теорія”, а саме те, що можна спробувати.

• Поліпшення умов для сімей із дітьми
  • Адекватне житло (доступні квартири, програми підтримки молодих сімей).
  • Доступна та якісна дошкільна та шкільна освіта.
  • Медичні послуги: репродуктивне здоров’я, перинатальний догляд, психологічна підтримка.
• Стабільна економічна ситуація
  • Робота з доходами та зайнятістю молодих батьків — гнучкі графіки, віддалена робота, підтримка жінок-мам.
• Державна підтримка та стимули
  • Пряма фінансова допомога сім’ї при народженні дитини.
  • Пільги для сімей з двома та більше дітьми.
  • Програми з повернення молодих сімей, що емігрували.
• Соціальні та культурні зміни
  • Зменшення стресу, просування балансу робота-родина, підтримка батьків-активістів.
  • Інформаційні кампанії: чому сім’я та діти — це інвестиція, а не лише обов’язок.
• Моніторинг та адаптація
  • Створення демографічних сценаріїв, відстеження показників народжуваності, міграції, смертності.
  • Зворотній зв’язок – що працює, що ні.

Типові помилки

• Ставити грошові виплати як єдине рішення — без паралельного поліпшення інфраструктури (садочки, дороги, безпека).
• Очікувати, що народжуваність сама «раптом підскочить» після війни. Демографія не запуститься миттєво.
• Ігнорувати виїзд молодих людей і репродуктивний відтік як ключовий фактор.

Ситуація з народжуваністю в Україні — тривожна, але не безнадійна. Україна знаходиться серед країн з однією з найнижчих народжувастей, і це не просто статистика, це відображення життя, очікувань, страхів і надій безлічі сімей.
Часто задається питання: «Яка країна має найнижчу народжуваність?» — відповідь: це Південна Корея, з показником близько 0,72 дитини на жінку. Україна — не на «верху списку», але серед тих, кому треба діяти терміново.

Для України важливо не просто фіксувати проблему, а запустити процеси: поліпшення умов сімейного життя, повернення та утримання молоді, партнерство держави і суспільства. Адже якщо не зараз — то коли?