Паранджа в яких країнах обов’язкова: повний гід за носінням та заборонами

Суперечки навколо жіночого ісламського одягу не вщухають вже десятиліттями. Одні країни вводять заборони, інші роблять паранджу обов’язковою, треті залишають вибір за жінками. Розбираємося, де і як регулюють носіння паранджі, чим вона відрізняється від нікабу і хіджабу, і чому це питання продовжує хвилювати суспільство.

В яких країнах обов’язково носити паранджу

Суворі вимоги до жіночого одягу діють у кількох державах. Афганістан за режиму талібів очолює цей список — там паранджа фактично обов’язкова для виходу на вулицю. Жінки ризикують серйозними проблемами, якщо з’являться на публіці без повного покриття тіла.

Саудівська Аравія довгі роки вимагала від жінок носити абайю (довгий чорний плащ) і покривати волосся. Але в 2018 році правила пом’якшили — тепер достатньо «скромного одягу». Паранджу зустрінеш там нечасто, зате нікаб залишається популярним вибором серед консервативних сімей.

Іран займає особливу позицію. Там обов’язковий хіджаб, але не паранджа. Жінки повинні прикривати волосся і носити вільний одяг, що приховує форми тіла. За порушення — штрафи або затримання моральною поліцією. Після протестів 2022 року контроль послабився, але формально закон ніхто не скасовував.

У Ємені ситуація залежить від регіону. У районах під контролем хуситів жінкам настійно рекомендують закривати обличчя, хоча офіційного закону немає. У південних областях правила м’якші.

Цікавий парадокс: у більшості мусульманських країн паранджа НЕ є обов’язковою. Туреччина, Єгипет, Марокко, Індонезія, Малайзія — там жінки самі вибирають ступінь покриття. Хтось носить лише хустку на голові, хтось віддає перевагу нікабу.

Де заборонено носити нікаб та паранджу

Протилежний підхід обрали європейські держави. Франція стала першопрохідцем, заборонивши в 2011 році закривати обличчя в громадських місцях. Формально закон не згадує паранджу — під заборону потрапляє будь-яке покриття обличчя. Штраф невеликий — 150 євро, але символічне значення величезне.

Слідом підтягнулися інші країни:

• Бельгія — повна заборона з 2011 року
• Австрія — не можна закривати обличчя з 2017 року
• Данія — заборона діє з 2018-го
• Нідерланди — обмеження в держустановах, транспорті, школах
• Швейцарія — народним голосуванням у 2021 році заборонили закривати обличчя

Німеччина обрала компроміс. Нікаб заборонений для держслужбовців, вчителів, суддів. У звичайному житті носити можна, але не в школах і під час перевірки документів.

В Іспанії та Італії немає загальнонаціонального закону, зате окремі регіони ввели свої заборони. Барселона колись заборонила паранджу, потім скасувала рішення після судових розглядів.

Що цікаво — в деяких мусульманських країнах теж є обмеження. Туніс не вітає нікаб в державних установах. Єгипет заборонив його викладачкам в університетах. Марокко наклало заборону на виробництво і продаж паранджі з міркувань безпеки.

Аргументи влади скрізь схожі: безпека, ідентифікація особи, інтеграція в суспільство. Критики називають це дискримінацією і порушенням свободи віросповідання.

Хто носить паранджу і чому

Стереотип про «пригноблених жінок» не завжди відповідає дійсності. Багато хто обирає паранджу свідомо — з релігійних переконань, сімейних традицій або особистого комфорту.

Афганські та пакистанські жінки в консервативних регіонах носять паранджу століттями. Для них це культурна норма, спосіб показати скромність і релігійність. У племінних областях Пакистану жінка без паранджі ризикує зіткнутися із засудженням громади.

Серед арабських сімей популярніший нікаб — він закриває обличчя, але очі залишаються видимими. Його носять мешканки Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару, Ємену. Причому не обов’язково через тиск — багато хто щиро вважає, що так велить релігія.

Європейські мусульманки другого-третього покоління іноді вибирають нікаб як форму протесту або пошуку ідентичності. Парадокс, але їхні матері часто носять звичайний хіджаб або взагалі не покривають голови. Молодь таким чином заявляє про свої корені в мультикультурному суспільстві.

У чому насправді різниця між усіма цими термінами? Давайте розкладемо по поличках:

• Хіджаб — хустка, що покриває волосся і шию, обличчя відкрите
• Нікаб — закриває все обличчя, крім очей, часто чорного кольору
• Паранджа (бурка) — афганський варіант з сіточкою на очах, повне покриття від голови до ніг
• Чадор — іранський плащ, що закриває фігуру, але обличчя видно
• Абайя — довгий чорний плащ без закриття обличчя

Плутанина виникає постійно. У західних ЗМІ паранджою називають все підряд — від нікабу до звичайного хіджабу. Насправді справжню афганську паранджу з сіткою для очей зустрінеш рідко навіть у мусульманських країнах.

Релігія, політика та особистий вибір

Ісламські богослови сперечаються про паранджу не менше, ніж європейські політики. Коран вимагає від жінок скромності в одязі, але конкретики немає. Більшість мусульман сходяться на хіджабі — покритті волосся. Закриття обличчя вважають додатковим заходом благочестя, але не обов’язком.

Саудівські улеми (релігійні вчені) наполягають, що жінка повинна закривати все, крім очей. Єгипетські колеги заперечують — достатньо хустки і скромного одягу. Турецькі богослови взагалі говорять про внутрішню скромність, а не зовнішні атрибути.

Політичний контекст робить питання ще заплутанішим. Заборони в Європі мотивують турботою про права жінок, але самі жінки часто протестують проти цих заборон. Виходить патерналізм в чистому вигляді — держава вирішує за жінок, що їм носити «для їхнього ж блага».

З іншого боку, в деяких сім’ях дівчат дійсно примушують закриватися. Соціальний тиск у консервативних громадах може бути жорстким. Відмовитися від нікабу означає накликати ганьбу на сім’ю, втратити повагу родичів.

Українки, які подорожують до мусульманських країн, часто запитують — чи потрібно їм носити хіджаб? Це залежить від місця. У Туреччині, Єгипті, Марокко туристки одягаються так, як звикли. У Саудівській Аравії краще прикрити плечі і коліна, хустка необов’язкова. В Ірані туристкам офіційно потрібно покривати волосся, хоча зараз багато хто ігнорує це правило без наслідків.

Практична порада: вивчіть правила конкретної країни перед поїздкою. Гугл і форуми мандрівників дадуть актуальну інформацію. В ОАЕ правила різняться навіть між еміратами — Дубай ліберальніший за Шарджу.

Життя показує: тема паранджі залишається болючою і політизованою. Заборони не вирішують проблему примусу, а лише заганяють її вглиб. Усвідомлений вибір жінки — ось що має бути в центрі дискусії, а не амбіції політиків або релігійних лідерів. Носити паранджу або ходити з відкритим обличчям — рішення, яке в ідеальному світі приймає сама жінка, без тиску держави або громади.